Від Ейнштейна далі
Від Ейнштейна ми несемо одну картину: простір і час — одне ціле, яке згинає гравітація. Матерія каже простору, як вигинатися. Простір каже матерії, як рухатися. Працює чудово — планети, чорні діри, гравітаційні хвилі. На цьому знімку стоїть пів століття документалок.
Але одного питання на знімку нема: звідки взагалі взявся цей простір? Ейнштейн бере його як дану сцену, на якій усе грає. Всесвіт може міняти декорації — інфляція, Великий Вибух, темна енергія — а ми не мусимо пояснювати, на чому тримається сама сцена.
Інше читання того самого фільму
τ-геометрія пропонує інше прочитання. Час — не пряма. Це комплексне число — з дійсною частиною (її міряє годинник) і уявною (вона проявляється, коли речі поводяться квантово). А простір? Простір — не посудина. Простір — це те, що залишається, коли ці дві частини достатньо довго розмовляють.
Звучить абстрактно, але веде до чогось конкретного. Теорія передбачає, скільки «інфляційних гравітаційних хвиль» має бути у мікрохвильовому фоні Всесвіту — число, яке японська місія LiteBIRD виміряє близько 2032 року. Або вони там будуть, або ні. Це вже не метафора, це експеримент.